Тім Бертон фільми: список режисерських робіт

За майже сорок років Тім Бертон зняв 20 повнометражних фільмів як режисер: від «Великої пригоди Пі-Ві» 1985 року до «Бітлджюс Бітлджюс» 2024-го. Сиквел зібрав у світовому прокаті близько 452 мільйонів доларів за даними Box Office Mojo — і саме ця цифра добре пояснює, чому прізвище режисера так часто ставлять на постер навіть там, де він картину не ставив.

Коротко: нижче — лише режисерські повнометражні роботи Бертона з роками виходу, окремо анімація, орієнтири стилю й кілька маршрутів перегляду. Серіал «Венздей» і стрічки, де він був лише продюсером, у список не входять.

Я вважаю, що плутанина з кредитами шкодить більше, ніж суперечки про «найкращий» фільм. Якщо ви шукаєте, що саме зняв Бертон, потрібен не рейтинг смаку, а перевірена фільмографія. Інакше легко почати з «Жаху перед Різдвом» і бути певними, що режисер за пультом — він.

Які повнометражні фільми зняв Тім Бертон?

Повний режисерський ряд виглядає так. Короткі орієнтири — не оцінки, а підказка жанру й тону, щоб ви швидше відсіяли те, що зараз не на часі.

• 1985 — «Велика пригода Пі-Ві»: дебют, абсурдна дорожня комедія.
• 1988 — «Бітлджюс»: чорна комедія про загробне бюрократичне пекло.
• 1989 — «Бетмен»: готичний супергеройський блокбастер.
• 1990 — «Едвард Руки-ножиці»: казка про чужинця в ідеальному передмісті.
• 1992 — «Бетмен повертається»: темніший і химерніший за першу частину.
• 1994 — «Ед Вуд»: біографія найневдалішого режисера Голлівуду.
• 1996 — «Марс атакує!»: пародія на інопланетне вторгнення.
• 1999 — «Сонна лощина»: готичний детектив із безголовим вершником.
• 2001 — «Планета мавп»: науково-фантастичний ремейк.
• 2003 — «Велика риба»: сімейна притча про правду й вигадку.
• 2005 — «Чарлі та шоколадна фабрика»: екранізація Роальда Дала.
• 2005 — «Труп нареченої»: лялькова анімація, спільно з Майком Джонсоном.
• 2007 — «Суїні Тодд: демон-перукар із Фліт-стріт»: мюзикл-трилер.
• 2010 — «Аліса в країні чудес»: велика студійна фентезі.
• 2012 — «Похмурі тіні»: вампірська комедія за мотивами серіалу.
• 2012 — «Франкенвіні»: чорно-біла stop-motion казка.
• 2014 — «Великі очі»: біографічна драма про художницю Маргарет Кін.
• 2016 — «Дім дивних дітей міс Сапсан»: підліткове фентезі.
• 2019 — «Дамбо»: ігровий ремейк діснеївської історії.
• 2024 — «Бітлджюс Бітлджюс»: повернення до світу першої комедії.

Ці двадцять назв і є відповіддю на запит «тім бертон фільми», якщо говорити суворо про режисуру. Короткометражки на кшталт «Вінсента» 1982 року чи першого «Франкенвіні» 1984-го сюди не входять: це важливий ґрунт стилю, але не повний метр.

Найчастіше впізнаваний Бертон — це не супергеройський Готем, а тісний світ вигнанців: Едвард із ножицями замість рук, Віктор із «Трупа нареченої», юний Віктор із «Франкенвіні». Саме такі кадри найкраще ілюструють, чому його роботи шукають окремим списком, а не змішують із будь-яким готичним фентезі десятиліття.

Які фільми найкраще показують його впізнаваний стиль?

Стиль Бертона тримається на кількох константах: витягнуті силуети, контраст пастельного передмістя й тіні, співчуття до дивака, музика Денні Ельфмана. Якщо шукати не «найкасовіше», а найхарактерніше, я б тримався чотирьох точок.

«Бітлджюс» показує гумор без сентименту: загробний світ як черга в установі, де правила важливіші за логіку. «Едвард Руки-ножиці» додає ніжність і робить з монстра сусіда, якого бояться саме за доброту. «Сонна лощина» згущує вікторіанський жах і туман, а «Суїні Тодд» доводить ту ж естетику до жорсткого мюзиклу.

Контраргумент очевидний: «Бетмен» 1989 року зробив режисера зіркою і досі першим спадає на думку. Це правда щодо кар’єри, але слабший компас щодо смаку. Студійний супергеройський контракт тоді диктував масштаб, якого пізніше не було в камерніших роботах. Дивитися «Бетмена» варто, лише не як єдиний пароль до всього доробку.

Які анімаційні роботи є у фільмографії Бертона?

Повнометражних анімаційних фільмів, де Бертон стоїть у титрах як режисер, два. Обидва — лялькова stop-motion анімація, а не комп’ютерна казка студійного конвеєра.

«Труп нареченої» 2005 року він ставив разом із Майком Джонсоном. Джонсон вів щоденну роботу з аніматорами, Бертон задавав тон історії й вигляд світу. Стрічка ближча до сумної балади, ніж до дитячого мультфільму: її спокійно дивляться підлітки й дорослі, яким близькі готичні казки, а не яскравий сімейний атракціон.

«Франкенвіні» 2012 року виростає з його власного короткого метра 1984-го. Чорно-біла історія про хлопчика, що оживляє пса, стисла, сумна й кумедна водночас. Якщо шукаєте анімацію Бертона для спільного перегляду з дітьми старшого віку, починати логічніше з неї, а не з «Трупа нареченої».

«Жах перед Різдвом» 1993 року до цієї підбірки не ставимо. Ідею, персонажів і продюсування Бертон дав, режисуру — Генрі Селік. Плутати ці ролі зручно маркетологам, але не глядачеві, який хоче саме режисерський почерк.

З якого фільму почати знайомство з режисером?

Єдиного правильного порядку немає — це редакційна рекомендація, не канон. Вигідніше обирати маршрут за настроєм, а не за роком чи касою.

Якщо потрібен короткий і впізнаваний вхід, почніть із «Бітлджюса» 1988-го: півтори години, гумор, одразу видно правила його світу. Якщо ближча казка з почуттям — «Едвард Руки-ножиці». Якщо хочете м’якший тон без кладовищ і ножиць, логічніша «Велика риба». Для музики й темряви — «Суїні Тодд». Сиквел 2024 року лишайте на потім: він грає зі знайомими жартами і слабше працює як перша зустріч.

Опоненти скажуть, що треба йти хронологічно, від Пі-Ві до «Дамбо». Я не бачу в цьому обов’язку. Рання комедія 1985-го цікава як документ старту, але сучасний глядач часто відсіюється ще до того, як дістанеться до сильніших речей. Хронологія корисна вже після двох-трьох стрічок, коли зрозуміло, чи взагалі цей режисер ваш.

Чи всі фільми, пов’язані з Бертоном, він сам зняв?

Ні. На афіші його ім’я буває продюсерським або авторським, а не режисерським. Окрім «Жаху перед Різдвом», так стоять «Джеймс і гігантський персик» 1996-го, «Бетмен назавжди» 1995-го, «9» 2009-го, «Авраам Лінкольн: мисливець на вампірів» 2012-го та «Аліса в Задзеркаллі» 2016-го. Це інші режисери.

Окремо — телебачення. «Венздей» Бертон ставив частково як режисер епізодів і розвивав як шоураннер, але це серіал, не повнометражний фільм. Якщо ваш запит — кінотеатр і вечір на дивані, серіал варто тримати в іншій шухляді.

Як скласти вечір перегляду без зайвої плутанини

Якщо маєте дві-три вільні години й хочете перевірити, чи заходить естетика, візьміть «Бітлджюс» або «Едварда Руки-ножиці». На українських стрімінгах окремі прем’єри на Megogo можна купити від близько 79 гривень, місячна підписка з кінотекою зазвичай починається від орієнтовно 99 гривень — цього вистачить, щоб не збирати піратський зоопарк файлів.

Якщо дивитесь із підлітком, спершу перевірте вікові обмеження: «Суїні Тодд» і навіть «Бітлджюс» не є нейтральною сімейною програмою. Для спокійнішого спільного сеансу краще «Франкенвіні» або «Велика риба».

Якщо вже бачили хіти й хочете зрозуміти, де режисер працює без студійного глянцю, наступними поставте «Ед Вуд» і «Великі очі». На весь режисерський список за раз не полюйте: двадцять фільмів — це кілька тижнів, а не один марафон. Так ви менше змішаєте чужі кредити з його власними постановками і швидше зрозумієте, яка частина фільмографії вам потрібна.